(1)Перше, що одразу ж впадало у вічі, це широкі плечі людини. (2)Стан же був на/диво тонкий
і гнучкий. (3)На голові чорнів не/великий чуб, чорний вус різко відтінював круте підборіддя, рівний
ніс. (4)Тонкі брови розбігалися від перенісся широкими сміливими дугами. (5)Очі були карі, веселі
й від них обличчя козака світилося красою. (6)Спритність, відвага лева, хитрість лиса і в/одночас
одвертість і щирість оживлювали це обличчя.
(7)Так ось він який, о/той Богун, ватажок козацький!

(1)Перше, що одразу ж впадало у вічі, це широкі плечі людини. (2)Стан же був на/диво тонкий
і гнучкий. (3)На голові чорнів не/великий чуб, чорний вус різко відтінював круте підборіддя, рівний
ніс. (4)Тонкі брови розбігалися від перенісся широкими сміливими дугами. (5)Очі були карі, веселі
й від них обличчя козака світилося красою. (6)Спритність, відвага лева, хитрість лиса і в/одночас
одвертість і щирість оживлювали це обличчя.
(7)Так ось він який, о/той Богун, ватажок козацький!

(1)Перше, що одразу ж впадало у вічі, це широкі плечі людини. (2)Стан же був на/диво тонкий
і гнучкий. (3)На голові чорнів не/великий чуб, чорний вус різко відтінював круте підборіддя, рівний
ніс. (4)Тонкі брови розбігалися від перенісся широкими сміливими дугами. (5)Очі були карі, веселі
й від них обличчя козака світилося красою. (6)Спритність, відвага лева, хитрість лиса і в/одночас
одвертість і щирість оживлювали це обличчя.
(7)Так ось він який, о/той Богун, ватажок козацький!

(1)Перше, що одразу ж впадало у вічі, це широкі плечі людини. (2)Стан же був на/диво тонкий
і гнучкий. (3)На голові чорнів не/великий чуб, чорний вус різко відтінював круте підборіддя, рівний
ніс. (4)Тонкі брови розбігалися від перенісся широкими сміливими дугами. (5)Очі були карі, веселі
й від них обличчя козака світилося красою. (6)Спритність, відвага лева, хитрість лиса і в/одночас
одвертість і щирість оживлювали це обличчя.
(7)Так ось він який, о/той Богун, ватажок козацький!

Мистецтво, не підвладне часу
(1—10) На серйозних аукціонах подекуди виникають підозри щодо справжності картин видатних
художників. Не обійшла ця доля й полотна великого Вінсента ван Гога: якось переконували,
що виставлена на продаж картина «Сад в Овері» — підробка. Доводили, що неможливо за
короткий час зробити таку систему крапок, натякали на стилістичну невідповідність. Але
ретельні рентгенівські дослідження засвідчили, що всі роботи митця написані зі «швидкіс-
тю виконання й без вагань», «на одному подихові». І картину купили за рекордну суму. Для
«Саду в Овері» характерна унікальна техніка пуантилізму, сутність якої полягає в нанесенні
на полотно окремих дрібних крапок чистого кольору. Якщо розглядати таку картину з від-
стані, ці крапки змішуються, і кольорове відчуття виявляється іншим, аніж коли фарби були
б змішані на самому полотні.
(11—14) Він був найбіднішим за життя, а став найдорожчим сьогодні художником. Чи сподівався
будь-коли ван Гог, що досягне такого успіху, що його роботи купуватимуть? Вінсент запевняв: «Роль, яку я відігравав чи відіграватиму, завжди залишиться другорядною». Він щиро
вирішив творити мистецтво заради мистецтва. Без жодних меркантильних інтересів…
(15—21) 1885 року, після виснажливих тренувань і праці в багатьох техніках живопису, Вінсент ви-
ставляє на продаж одну з картин. Вона, за його словами, була настільки вдалою, що він «не
зміг її продати», — художник просто подарував полотно. Ван Гог, свідомо присвятивши своє
життя живопису, у який був несамовито закоханим, працює не в порожнечу: «Я знаю, що
я хочу вкласти у свої картини, і намагатимусь цього досягти навіть ціною життя, тому що
мене надихає абсолютна віра в мистецтво». І живописець самовдосконалюється, розвиває
в собі енергію й думку.
(22—28) Вінсент відтворює своє бачення світу для того, аби зробити його чистішим, наблизити до
первісного стану. 1882 року ван Гог пише: «Я хочу робити такі картини, які зворушать бага-
тьох людей. А для цього треба писати не покладаючи рук, без зупинок, без сподівань на земні
блага, без жалю до себе». Так, він ставився до всього пристрасно, проте йому була притаман-
на жорстка творча самодисципліна. І всюди Вінсент не зраджує свого бачення — сміливо
й вільно зафарбовує полотно, виплескуючи на нього енергію й відображаючи суть речей, їхні
енергетичні форми. Найбільше в мистецтві художник цінує реалізм. Непідробний.
(29—35) Ван Гог відсторонювався від власних творів. Він давав їм жити самостійним життям. Немає
часу та й просто нерозумно зосереджуватися на матеріальних речах. Увагу треба приділяти
природі, якій Вінсент віддається цілком, особливо під час роботи над картиною. Живопис.
Живо писати. Вінсент же пише яро — сама бачена ним природа малює його рукою (не дивно,
що його картини випромінюють не лише три виміри, а й інші, загадкові й неприйнятні для
звичайної людини). Може, ще й тому Вінсент за дев’ять років написав понад 800 полотен —
рекордна для такого відтинку часу кількість.
(36—41) Цікава історія творів митця. Він залишав безліч полотен у всіх кутках Голландії, Бельгії,
Франції — скрізь, де працював. Забував, не встигав забрати, не міг забрати… І тоді з його
полотнами творилися дивні речі: їх спалювали, не вбачаючи в них жодної цінності, картини
тачками возили халамидники, розпродуючи їх по десять центів за штуку,із них обдирали
фарбу й повторно писали на них, полотна використовували як циновки, мішені, ними при-
крашали горища й затуляли дірки курників.
(42—45) Чому Вінсента ван Гога не визнали за життя і ще довго не визнавали після смерті? Тому що
він, як і інші великі люди, як і інші самобутні постімпресіоністи, випередив час! Енергети-
ка ван Гога просто шалена. Люди ж не володіли тоді тим рівнем енергетичної вібрації, аби
сприймати її, а тим більше — цінувати.
(46) Зараз вони її цінують.
За В. Терещенком, журнал «Політика і культура»
(555 слів)

Мистецтво, не підвладне часу
(1—10) На серйозних аукціонах подекуди виникають підозри щодо справжності картин видатних
художників. Не обійшла ця доля й полотна великого Вінсента ван Гога: якось переконували,
що виставлена на продаж картина «Сад в Овері» — підробка. Доводили, що неможливо за
короткий час зробити таку систему крапок, натякали на стилістичну невідповідність. Але
ретельні рентгенівські дослідження засвідчили, що всі роботи митця написані зі «швидкіс-
тю виконання й без вагань», «на одному подихові». І картину купили за рекордну суму. Для
«Саду в Овері» характерна унікальна техніка пуантилізму, сутність якої полягає в нанесенні
на полотно окремих дрібних крапок чистого кольору. Якщо розглядати таку картину з від-
стані, ці крапки змішуються, і кольорове відчуття виявляється іншим, аніж коли фарби були
б змішані на самому полотні.
(11—14) Він був найбіднішим за життя, а став найдорожчим сьогодні художником. Чи сподівався
будь-коли ван Гог, що досягне такого успіху, що його роботи купуватимуть? Вінсент запевняв: «Роль, яку я відігравав чи відіграватиму, завжди залишиться другорядною». Він щиро
вирішив творити мистецтво заради мистецтва. Без жодних меркантильних інтересів…
(15—21) 1885 року, після виснажливих тренувань і праці в багатьох техніках живопису, Вінсент ви-
ставляє на продаж одну з картин. Вона, за його словами, була настільки вдалою, що він «не
зміг її продати», — художник просто подарував полотно. Ван Гог, свідомо присвятивши своє
життя живопису, у який був несамовито закоханим, працює не в порожнечу: «Я знаю, що
я хочу вкласти у свої картини, і намагатимусь цього досягти навіть ціною життя, тому що
мене надихає абсолютна віра в мистецтво». І живописець самовдосконалюється, розвиває
в собі енергію й думку.
(22—28) Вінсент відтворює своє бачення світу для того, аби зробити його чистішим, наблизити до
первісного стану. 1882 року ван Гог пише: «Я хочу робити такі картини, які зворушать бага-
тьох людей. А для цього треба писати не покладаючи рук, без зупинок, без сподівань на земні
блага, без жалю до себе». Так, він ставився до всього пристрасно, проте йому була притаман-
на жорстка творча самодисципліна. І всюди Вінсент не зраджує свого бачення — сміливо
й вільно зафарбовує полотно, виплескуючи на нього енергію й відображаючи суть речей, їхні
енергетичні форми. Найбільше в мистецтві художник цінує реалізм. Непідробний.
(29—35) Ван Гог відсторонювався від власних творів. Він давав їм жити самостійним життям. Немає
часу та й просто нерозумно зосереджуватися на матеріальних речах. Увагу треба приділяти
природі, якій Вінсент віддається цілком, особливо під час роботи над картиною. Живопис.
Живо писати. Вінсент же пише яро — сама бачена ним природа малює його рукою (не дивно,
що його картини випромінюють не лише три виміри, а й інші, загадкові й неприйнятні для
звичайної людини). Може, ще й тому Вінсент за дев’ять років написав понад 800 полотен —
рекордна для такого відтинку часу кількість.
(36—41) Цікава історія творів митця. Він залишав безліч полотен у всіх кутках Голландії, Бельгії,
Франції — скрізь, де працював. Забував, не встигав забрати, не міг забрати… І тоді з його
полотнами творилися дивні речі: їх спалювали, не вбачаючи в них жодної цінності, картини
тачками возили халамидники, розпродуючи їх по десять центів за штуку,із них обдирали
фарбу й повторно писали на них, полотна використовували як циновки, мішені, ними при-
крашали горища й затуляли дірки курників.
(42—45) Чому Вінсента ван Гога не визнали за життя і ще довго не визнавали після смерті? Тому що
він, як і інші великі люди, як і інші самобутні постімпресіоністи, випередив час! Енергети-
ка ван Гога просто шалена. Люди ж не володіли тоді тим рівнем енергетичної вібрації, аби
сприймати її, а тим більше — цінувати.
(46) Зараз вони її цінують.
За В. Терещенком, журнал «Політика і культура»
(555 слів)

Мистецтво, не підвладне часу
(1—10) На серйозних аукціонах подекуди виникають підозри щодо справжності картин видатних
художників. Не обійшла ця доля й полотна великого Вінсента ван Гога: якось переконували,
що виставлена на продаж картина «Сад в Овері» — підробка. Доводили, що неможливо за
короткий час зробити таку систему крапок, натякали на стилістичну невідповідність. Але
ретельні рентгенівські дослідження засвідчили, що всі роботи митця написані зі «швидкіс-
тю виконання й без вагань», «на одному подихові». І картину купили за рекордну суму. Для
«Саду в Овері» характерна унікальна техніка пуантилізму, сутність якої полягає в нанесенні
на полотно окремих дрібних крапок чистого кольору. Якщо розглядати таку картину з від-
стані, ці крапки змішуються, і кольорове відчуття виявляється іншим, аніж коли фарби були
б змішані на самому полотні.
(11—14) Він був найбіднішим за життя, а став найдорожчим сьогодні художником. Чи сподівався
будь-коли ван Гог, що досягне такого успіху, що його роботи купуватимуть? Вінсент запевняв: «Роль, яку я відігравав чи відіграватиму, завжди залишиться другорядною». Він щиро
вирішив творити мистецтво заради мистецтва. Без жодних меркантильних інтересів…
(15—21) 1885 року, після виснажливих тренувань і праці в багатьох техніках живопису, Вінсент ви-
ставляє на продаж одну з картин. Вона, за його словами, була настільки вдалою, що він «не
зміг її продати», — художник просто подарував полотно. Ван Гог, свідомо присвятивши своє
життя живопису, у який був несамовито закоханим, працює не в порожнечу: «Я знаю, що
я хочу вкласти у свої картини, і намагатимусь цього досягти навіть ціною життя, тому що
мене надихає абсолютна віра в мистецтво». І живописець самовдосконалюється, розвиває
в собі енергію й думку.
(22—28) Вінсент відтворює своє бачення світу для того, аби зробити його чистішим, наблизити до
первісного стану. 1882 року ван Гог пише: «Я хочу робити такі картини, які зворушать бага-
тьох людей. А для цього треба писати не покладаючи рук, без зупинок, без сподівань на земні
блага, без жалю до себе». Так, він ставився до всього пристрасно, проте йому була притаман-
на жорстка творча самодисципліна. І всюди Вінсент не зраджує свого бачення — сміливо
й вільно зафарбовує полотно, виплескуючи на нього енергію й відображаючи суть речей, їхні
енергетичні форми. Найбільше в мистецтві художник цінує реалізм. Непідробний.
(29—35) Ван Гог відсторонювався від власних творів. Він давав їм жити самостійним життям. Немає
часу та й просто нерозумно зосереджуватися на матеріальних речах. Увагу треба приділяти
природі, якій Вінсент віддається цілком, особливо під час роботи над картиною. Живопис.
Живо писати. Вінсент же пише яро — сама бачена ним природа малює його рукою (не дивно,
що його картини випромінюють не лише три виміри, а й інші, загадкові й неприйнятні для
звичайної людини). Може, ще й тому Вінсент за дев’ять років написав понад 800 полотен —
рекордна для такого відтинку часу кількість.
(36—41) Цікава історія творів митця. Він залишав безліч полотен у всіх кутках Голландії, Бельгії,
Франції — скрізь, де працював. Забував, не встигав забрати, не міг забрати… І тоді з його
полотнами творилися дивні речі: їх спалювали, не вбачаючи в них жодної цінності, картини
тачками возили халамидники, розпродуючи їх по десять центів за штуку,із них обдирали
фарбу й повторно писали на них, полотна використовували як циновки, мішені, ними при-
крашали горища й затуляли дірки курників.
(42—45) Чому Вінсента ван Гога не визнали за життя і ще довго не визнавали після смерті? Тому що
він, як і інші великі люди, як і інші самобутні постімпресіоністи, випередив час! Енергети-
ка ван Гога просто шалена. Люди ж не володіли тоді тим рівнем енергетичної вібрації, аби
сприймати її, а тим більше — цінувати.
(46) Зараз вони її цінують.
За В. Терещенком, журнал «Політика і культура»
(555 слів)

Мистецтво, не підвладне часу
(1—10) На серйозних аукціонах подекуди виникають підозри щодо справжності картин видатних
художників. Не обійшла ця доля й полотна великого Вінсента ван Гога: якось переконували,
що виставлена на продаж картина «Сад в Овері» — підробка. Доводили, що неможливо за
короткий час зробити таку систему крапок, натякали на стилістичну невідповідність. Але
ретельні рентгенівські дослідження засвідчили, що всі роботи митця написані зі «швидкіс-
тю виконання й без вагань», «на одному подихові». І картину купили за рекордну суму. Для
«Саду в Овері» характерна унікальна техніка пуантилізму, сутність якої полягає в нанесенні
на полотно окремих дрібних крапок чистого кольору. Якщо розглядати таку картину з від-
стані, ці крапки змішуються, і кольорове відчуття виявляється іншим, аніж коли фарби були
б змішані на самому полотні.
(11—14) Він був найбіднішим за життя, а став найдорожчим сьогодні художником. Чи сподівався
будь-коли ван Гог, що досягне такого успіху, що його роботи купуватимуть? Вінсент запевняв: «Роль, яку я відігравав чи відіграватиму, завжди залишиться другорядною». Він щиро
вирішив творити мистецтво заради мистецтва. Без жодних меркантильних інтересів…
(15—21) 1885 року, після виснажливих тренувань і праці в багатьох техніках живопису, Вінсент ви-
ставляє на продаж одну з картин. Вона, за його словами, була настільки вдалою, що він «не
зміг її продати», — художник просто подарував полотно. Ван Гог, свідомо присвятивши своє
життя живопису, у який був несамовито закоханим, працює не в порожнечу: «Я знаю, що
я хочу вкласти у свої картини, і намагатимусь цього досягти навіть ціною життя, тому що
мене надихає абсолютна віра в мистецтво». І живописець самовдосконалюється, розвиває
в собі енергію й думку.
(22—28) Вінсент відтворює своє бачення світу для того, аби зробити його чистішим, наблизити до
первісного стану. 1882 року ван Гог пише: «Я хочу робити такі картини, які зворушать бага-
тьох людей. А для цього треба писати не покладаючи рук, без зупинок, без сподівань на земні
блага, без жалю до себе». Так, він ставився до всього пристрасно, проте йому була притаман-
на жорстка творча самодисципліна. І всюди Вінсент не зраджує свого бачення — сміливо
й вільно зафарбовує полотно, виплескуючи на нього енергію й відображаючи суть речей, їхні
енергетичні форми. Найбільше в мистецтві художник цінує реалізм. Непідробний.
(29—35) Ван Гог відсторонювався від власних творів. Він давав їм жити самостійним життям. Немає
часу та й просто нерозумно зосереджуватися на матеріальних речах. Увагу треба приділяти
природі, якій Вінсент віддається цілком, особливо під час роботи над картиною. Живопис.
Живо писати. Вінсент же пише яро — сама бачена ним природа малює його рукою (не дивно,
що його картини випромінюють не лише три виміри, а й інші, загадкові й неприйнятні для
звичайної людини). Може, ще й тому Вінсент за дев’ять років написав понад 800 полотен —
рекордна для такого відтинку часу кількість.
(36—41) Цікава історія творів митця. Він залишав безліч полотен у всіх кутках Голландії, Бельгії,
Франції — скрізь, де працював. Забував, не встигав забрати, не міг забрати… І тоді з його
полотнами творилися дивні речі: їх спалювали, не вбачаючи в них жодної цінності, картини
тачками возили халамидники, розпродуючи їх по десять центів за штуку,із них обдирали
фарбу й повторно писали на них, полотна використовували як циновки, мішені, ними при-
крашали горища й затуляли дірки курників.
(42—45) Чому Вінсента ван Гога не визнали за життя і ще довго не визнавали після смерті? Тому що
він, як і інші великі люди, як і інші самобутні постімпресіоністи, випередив час! Енергети-
ка ван Гога просто шалена. Люди ж не володіли тоді тим рівнем енергетичної вібрації, аби
сприймати її, а тим більше — цінувати.
(46) Зараз вони її цінують.
За В. Терещенком, журнал «Політика і культура»
(555 слів)

Мистецтво, не підвладне часу
(1—10) На серйозних аукціонах подекуди виникають підозри щодо справжності картин видатних
художників. Не обійшла ця доля й полотна великого Вінсента ван Гога: якось переконували,
що виставлена на продаж картина «Сад в Овері» — підробка. Доводили, що неможливо за
короткий час зробити таку систему крапок, натякали на стилістичну невідповідність. Але
ретельні рентгенівські дослідження засвідчили, що всі роботи митця написані зі «швидкіс-
тю виконання й без вагань», «на одному подихові». І картину купили за рекордну суму. Для
«Саду в Овері» характерна унікальна техніка пуантилізму, сутність якої полягає в нанесенні
на полотно окремих дрібних крапок чистого кольору. Якщо розглядати таку картину з від-
стані, ці крапки змішуються, і кольорове відчуття виявляється іншим, аніж коли фарби були
б змішані на самому полотні.
(11—14) Він був найбіднішим за життя, а став найдорожчим сьогодні художником. Чи сподівався
будь-коли ван Гог, що досягне такого успіху, що його роботи купуватимуть? Вінсент запевняв: «Роль, яку я відігравав чи відіграватиму, завжди залишиться другорядною». Він щиро
вирішив творити мистецтво заради мистецтва. Без жодних меркантильних інтересів…
(15—21) 1885 року, після виснажливих тренувань і праці в багатьох техніках живопису, Вінсент ви-
ставляє на продаж одну з картин. Вона, за його словами, була настільки вдалою, що він «не
зміг її продати», — художник просто подарував полотно. Ван Гог, свідомо присвятивши своє
життя живопису, у який був несамовито закоханим, працює не в порожнечу: «Я знаю, що
я хочу вкласти у свої картини, і намагатимусь цього досягти навіть ціною життя, тому що
мене надихає абсолютна віра в мистецтво». І живописець самовдосконалюється, розвиває
в собі енергію й думку.
(22—28) Вінсент відтворює своє бачення світу для того, аби зробити його чистішим, наблизити до
первісного стану. 1882 року ван Гог пише: «Я хочу робити такі картини, які зворушать бага-
тьох людей. А для цього треба писати не покладаючи рук, без зупинок, без сподівань на земні
блага, без жалю до себе». Так, він ставився до всього пристрасно, проте йому була притаман-
на жорстка творча самодисципліна. І всюди Вінсент не зраджує свого бачення — сміливо
й вільно зафарбовує полотно, виплескуючи на нього енергію й відображаючи суть речей, їхні
енергетичні форми. Найбільше в мистецтві художник цінує реалізм. Непідробний.
(29—35) Ван Гог відсторонювався від власних творів. Він давав їм жити самостійним життям. Немає
часу та й просто нерозумно зосереджуватися на матеріальних речах. Увагу треба приділяти
природі, якій Вінсент віддається цілком, особливо під час роботи над картиною. Живопис.
Живо писати. Вінсент же пише яро — сама бачена ним природа малює його рукою (не дивно,
що його картини випромінюють не лише три виміри, а й інші, загадкові й неприйнятні для
звичайної людини). Може, ще й тому Вінсент за дев’ять років написав понад 800 полотен —
рекордна для такого відтинку часу кількість.
(36—41) Цікава історія творів митця. Він залишав безліч полотен у всіх кутках Голландії, Бельгії,
Франції — скрізь, де працював. Забував, не встигав забрати, не міг забрати… І тоді з його
полотнами творилися дивні речі: їх спалювали, не вбачаючи в них жодної цінності, картини
тачками возили халамидники, розпродуючи їх по десять центів за штуку,із них обдирали
фарбу й повторно писали на них, полотна використовували як циновки, мішені, ними при-
крашали горища й затуляли дірки курників.
(42—45) Чому Вінсента ван Гога не визнали за життя і ще довго не визнавали після смерті? Тому що
він, як і інші великі люди, як і інші самобутні постімпресіоністи, випередив час! Енергети-
ка ван Гога просто шалена. Люди ж не володіли тоді тим рівнем енергетичної вібрації, аби
сприймати її, а тим більше — цінувати.
(46) Зараз вони її цінують.
За В. Терещенком, журнал «Політика і культура»
(555 слів)

Тоді, як, Господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнуть.
Німим одверзуться уста,
Прорветься слово, як вода,
І дебр-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть
Веселим птаством оживуть.