(1) Тихий, мальовничий Батурин! (2) Давно минули ті роки, коли був він столицею (Л,л)івобережної
України. (3) Звичайне село з білими хатами, колодязями біля воріт, кількома магазинами, що вирізняють
(Б,б)атуринський центр — велелюдне перехрестя, звідки розлітаються всі тутешні новини, і де
відбуваються найголовніші події. (4) Через паркани на (Б,б)атуринські вулиці нависають сади, вишневі
та яблуневі. (5) З левад поза будинками видніються верби — мовби оздоба (П,п)оліського пейзажу.
(6) Коло воріт укопані малесенькі лавочки для вечірніх посиденьок. (7) Там, у будинках, очевидно,
живуть добрі люди, котрі прагнуть до спілкування, і, отже, лавочки привертають до себе тих, з ким
душу хочеться відвести гарного тихого вечора.

(1) Тихий, мальовничий Батурин! (2) Давно минули ті роки, коли був він столицею (Л,л)івобережної
України. (3) Звичайне село з білими хатами, колодязями біля воріт, кількома магазинами, що вирізняють
(Б,б)атуринський центр — велелюдне перехрестя, звідки розлітаються всі тутешні новини, і де
відбуваються найголовніші події. (4) Через паркани на (Б,б)атуринські вулиці нависають сади, вишневі
та яблуневі. (5) З левад поза будинками видніються верби — мовби оздоба (П,п)оліського пейзажу.
(6) Коло воріт укопані малесенькі лавочки для вечірніх посиденьок. (7) Там, у будинках, очевидно,
живуть добрі люди, котрі прагнуть до спілкування, і, отже, лавочки привертають до себе тих, з ким
душу хочеться відвести гарного тихого вечора.

(1) Тихий, мальовничий Батурин! (2) Давно минули ті роки, коли був він столицею (Л,л)івобережної
України. (3) Звичайне село з білими хатами, колодязями біля воріт, кількома магазинами, що вирізняють
(Б,б)атуринський центр — велелюдне перехрестя, звідки розлітаються всі тутешні новини, і де
відбуваються найголовніші події. (4) Через паркани на (Б,б)атуринські вулиці нависають сади, вишневі
та яблуневі. (5) З левад поза будинками видніються верби — мовби оздоба (П,п)оліського пейзажу.
(6) Коло воріт укопані малесенькі лавочки для вечірніх посиденьок. (7) Там, у будинках, очевидно,
живуть добрі люди, котрі прагнуть до спілкування, і, отже, лавочки привертають до себе тих, з ким
душу хочеться відвести гарного тихого вечора.

(1) Тихий, мальовничий Батурин! (2) Давно минули ті роки, коли був він столицею (Л,л)івобережної
України. (3) Звичайне село з білими хатами, колодязями біля воріт, кількома магазинами, що вирізняють
(Б,б)атуринський центр — велелюдне перехрестя, звідки розлітаються всі тутешні новини, і де
відбуваються найголовніші події. (4) Через паркани на (Б,б)атуринські вулиці нависають сади, вишневі
та яблуневі. (5) З левад поза будинками видніються верби — мовби оздоба (П,п)оліського пейзажу.
(6) Коло воріт укопані малесенькі лавочки для вечірніх посиденьок. (7) Там, у будинках, очевидно,
живуть добрі люди, котрі прагнуть до спілкування, і, отже, лавочки привертають до себе тих, з ким
душу хочеться відвести гарного тихого вечора.

Більший за самого себе
(1—7) Немає речей менш знаних, ніж речі загальновідомі. Шедеври світової літератури дістали при-
вілей бути в усіх на вустах, навіть не доходячи до серця. Кому не відомо, що таке «Дон Кіхот»
і хто такий завзятий гідальго Дон Кіхот Ламанчський? Перший-ліпший школяр достеменно
з’ясує, що великий Сервантес створив нищівну пародію на відірвані від життя рицарські
романи, а в Рицареві Сумного Образу висміяв людину, яка втратила чуття реальності і силку-
ється повернути назад колесо історії. Відтак вона заслуговує чималої зневаги, і випадають їй
гулі й синці, а зовсім не пироги й млинці.
(8—10) Мовляли, що Дон Кіхот пізно народився, втрапив не в свою добу. Однак в усі часи не під-
упадала мудрість: «Нема дурних», а тому в усі часи Дон Кіхоти й були Дон Кіхотами. І що
цікаво: чим мізерніший траплявся читач, тим сердечніше він потішався над Дон Кіхотом.
(11) А Байрон чомусь не сміявся: «З усіх повістей це найпечальніша…»
(12—13) А Гайне з дитинства плакав, коли читав, як переміг Дон Кіхота мерзенний цирульник, і в зрі-
лому віці «на фатальних роздоріжжях» свого життя прикликав образ «худорлявого рицаря».
(14) Ідея Дон Кіхота не належить добі Сервантеса, вона загальнолюдська, вічна ідея.
(15—18) Так чи інакше, Дон Кіхот продовжувався у незліченних «диваках», у химерниках та «ідіотах»
усіх літератур світу. Більше того, Дон Кіхот продовжується в усе нових і нових поколіннях,
які до нього звертаються. І тому сказане про Дон Кіхота Байроном або Достоєвським, Гайне
або Ейнштейном сьогодні для нас є не менш важливим, ніж сказане Сервантесом.
(19—23) Хіба не Дон Кіхотами були ті незліченні в світовій історії, котрі ставили свою честь і сла-
ву своєї землі вище за добробут і саме життя? Дон Кіхотовим сучасникам його чуття честі
і слави здавалися смішними, але ж були на шляхах людства епохи, коли честь і слава подвига-
ли людей на неймовірні звершення, на необжиті висоти благородства. «Шукаючи собі честі,
а князеві слави…»
(24—26) Недарма Тарас Шевченко, що так гостро відчував і переймався козацькою славою — не
останньою серед слав людської історії, — вбачав трагедію в тому, що нащадки козаків за-
були, що воно таке слава, самопожертва.
(27—33) Відомо, що Дон Кіхот був улюбленою книгою Ейнштейна протягом усього його життя, що
друзі вважали його Дон Кіхотом і він сам собі в цьому зізнавався… Ключем для розумін-
ня цієї, на перший погляд, парадоксальної спорідненості можуть бути Ейнштейнові слова:
«Моральні якості видатної людини мають більше значення, ніж суто інтелектуальні досяг-
нення». Моральні цінності — це було найголовніше для Ейнштейна, поза ними все втрачало
свій сенс і свою привабливість, поза ними життя не мало радості. А то вже і є донкіхотство.
І скільки зворушливих прикладів такого донкіхотства явило Ейнштейнове життя!
(34—39) Однак спорідненість Ейнштейна із Дон Кіхотом не вичерпується етичним максималізмом,
адже і науковими відкриттями Ейнштейн зобов’язаний своєму… донкіхотству! Саме в єди-
ній теорії поля колеги вбачали ознаку його донкіхотства. Не випадково Ейнштейн вважав
найбільш науковою якістю людського мислення… фантазію. Так само і Дон Кіхот, котрий
дивовижно не бачив і не розумів того, що бачили і розуміли всі, осягнув натомість щось не-
змірно більше, важливіше і триваліше, що хвилюватиме і надихатиме людство довіку.
(40—42) А заразом усе це і дало право Достоєвському сказати: «Якби скінчилася земля, і спитали б
там десь людей: «Чи ви зрозуміли ваше життя на землі і який про нього зробили висно-
вок?» — то людина могла б мовчки подати «Дон Кіхота».
За І. Дзюбою
508 слів

Більший за самого себе
(1—7) Немає речей менш знаних, ніж речі загальновідомі. Шедеври світової літератури дістали при-
вілей бути в усіх на вустах, навіть не доходячи до серця. Кому не відомо, що таке «Дон Кіхот»
і хто такий завзятий гідальго Дон Кіхот Ламанчський? Перший-ліпший школяр достеменно
з’ясує, що великий Сервантес створив нищівну пародію на відірвані від життя рицарські
романи, а в Рицареві Сумного Образу висміяв людину, яка втратила чуття реальності і силку-
ється повернути назад колесо історії. Відтак вона заслуговує чималої зневаги, і випадають їй
гулі й синці, а зовсім не пироги й млинці.
(8—10) Мовляли, що Дон Кіхот пізно народився, втрапив не в свою добу. Однак в усі часи не під-
упадала мудрість: «Нема дурних», а тому в усі часи Дон Кіхоти й були Дон Кіхотами. І що
цікаво: чим мізерніший траплявся читач, тим сердечніше він потішався над Дон Кіхотом.
(11) А Байрон чомусь не сміявся: «З усіх повістей це найпечальніша…»
(12—13) А Гайне з дитинства плакав, коли читав, як переміг Дон Кіхота мерзенний цирульник, і в зрі-
лому віці «на фатальних роздоріжжях» свого життя прикликав образ «худорлявого рицаря».
(14) Ідея Дон Кіхота не належить добі Сервантеса, вона загальнолюдська, вічна ідея.
(15—18) Так чи інакше, Дон Кіхот продовжувався у незліченних «диваках», у химерниках та «ідіотах»
усіх літератур світу. Більше того, Дон Кіхот продовжується в усе нових і нових поколіннях,
які до нього звертаються. І тому сказане про Дон Кіхота Байроном або Достоєвським, Гайне
або Ейнштейном сьогодні для нас є не менш важливим, ніж сказане Сервантесом.
(19—23) Хіба не Дон Кіхотами були ті незліченні в світовій історії, котрі ставили свою честь і сла-
ву своєї землі вище за добробут і саме життя? Дон Кіхотовим сучасникам його чуття честі
і слави здавалися смішними, але ж були на шляхах людства епохи, коли честь і слава подвига-
ли людей на неймовірні звершення, на необжиті висоти благородства. «Шукаючи собі честі,
а князеві слави…»
(24—26) Недарма Тарас Шевченко, що так гостро відчував і переймався козацькою славою — не
останньою серед слав людської історії, — вбачав трагедію в тому, що нащадки козаків за-
були, що воно таке слава, самопожертва.
(27—33) Відомо, що Дон Кіхот був улюбленою книгою Ейнштейна протягом усього його життя, що
друзі вважали його Дон Кіхотом і він сам собі в цьому зізнавався… Ключем для розумін-
ня цієї, на перший погляд, парадоксальної спорідненості можуть бути Ейнштейнові слова:
«Моральні якості видатної людини мають більше значення, ніж суто інтелектуальні досяг-
нення». Моральні цінності — це було найголовніше для Ейнштейна, поза ними все втрачало
свій сенс і свою привабливість, поза ними життя не мало радості. А то вже і є донкіхотство.
І скільки зворушливих прикладів такого донкіхотства явило Ейнштейнове життя!
(34—39) Однак спорідненість Ейнштейна із Дон Кіхотом не вичерпується етичним максималізмом,
адже і науковими відкриттями Ейнштейн зобов’язаний своєму… донкіхотству! Саме в єди-
ній теорії поля колеги вбачали ознаку його донкіхотства. Не випадково Ейнштейн вважав
найбільш науковою якістю людського мислення… фантазію. Так само і Дон Кіхот, котрий
дивовижно не бачив і не розумів того, що бачили і розуміли всі, осягнув натомість щось не-
змірно більше, важливіше і триваліше, що хвилюватиме і надихатиме людство довіку.
(40—42) А заразом усе це і дало право Достоєвському сказати: «Якби скінчилася земля, і спитали б
там десь людей: «Чи ви зрозуміли ваше життя на землі і який про нього зробили висно-
вок?» — то людина могла б мовчки подати «Дон Кіхота».
За І. Дзюбою
508 слів

Більший за самого себе
(1—7) Немає речей менш знаних, ніж речі загальновідомі. Шедеври світової літератури дістали при-
вілей бути в усіх на вустах, навіть не доходячи до серця. Кому не відомо, що таке «Дон Кіхот»
і хто такий завзятий гідальго Дон Кіхот Ламанчський? Перший-ліпший школяр достеменно
з’ясує, що великий Сервантес створив нищівну пародію на відірвані від життя рицарські
романи, а в Рицареві Сумного Образу висміяв людину, яка втратила чуття реальності і силку-
ється повернути назад колесо історії. Відтак вона заслуговує чималої зневаги, і випадають їй
гулі й синці, а зовсім не пироги й млинці.
(8—10) Мовляли, що Дон Кіхот пізно народився, втрапив не в свою добу. Однак в усі часи не під-
упадала мудрість: «Нема дурних», а тому в усі часи Дон Кіхоти й були Дон Кіхотами. І що
цікаво: чим мізерніший траплявся читач, тим сердечніше він потішався над Дон Кіхотом.
(11) А Байрон чомусь не сміявся: «З усіх повістей це найпечальніша…»
(12—13) А Гайне з дитинства плакав, коли читав, як переміг Дон Кіхота мерзенний цирульник, і в зрі-
лому віці «на фатальних роздоріжжях» свого життя прикликав образ «худорлявого рицаря».
(14) Ідея Дон Кіхота не належить добі Сервантеса, вона загальнолюдська, вічна ідея.
(15—18) Так чи інакше, Дон Кіхот продовжувався у незліченних «диваках», у химерниках та «ідіотах»
усіх літератур світу. Більше того, Дон Кіхот продовжується в усе нових і нових поколіннях,
які до нього звертаються. І тому сказане про Дон Кіхота Байроном або Достоєвським, Гайне
або Ейнштейном сьогодні для нас є не менш важливим, ніж сказане Сервантесом.
(19—23) Хіба не Дон Кіхотами були ті незліченні в світовій історії, котрі ставили свою честь і сла-
ву своєї землі вище за добробут і саме життя? Дон Кіхотовим сучасникам його чуття честі
і слави здавалися смішними, але ж були на шляхах людства епохи, коли честь і слава подвига-
ли людей на неймовірні звершення, на необжиті висоти благородства. «Шукаючи собі честі,
а князеві слави…»
(24—26) Недарма Тарас Шевченко, що так гостро відчував і переймався козацькою славою — не
останньою серед слав людської історії, — вбачав трагедію в тому, що нащадки козаків за-
були, що воно таке слава, самопожертва.
(27—33) Відомо, що Дон Кіхот був улюбленою книгою Ейнштейна протягом усього його життя, що
друзі вважали його Дон Кіхотом і він сам собі в цьому зізнавався… Ключем для розумін-
ня цієї, на перший погляд, парадоксальної спорідненості можуть бути Ейнштейнові слова:
«Моральні якості видатної людини мають більше значення, ніж суто інтелектуальні досяг-
нення». Моральні цінності — це було найголовніше для Ейнштейна, поза ними все втрачало
свій сенс і свою привабливість, поза ними життя не мало радості. А то вже і є донкіхотство.
І скільки зворушливих прикладів такого донкіхотства явило Ейнштейнове життя!
(34—39) Однак спорідненість Ейнштейна із Дон Кіхотом не вичерпується етичним максималізмом,
адже і науковими відкриттями Ейнштейн зобов’язаний своєму… донкіхотству! Саме в єди-
ній теорії поля колеги вбачали ознаку його донкіхотства. Не випадково Ейнштейн вважав
найбільш науковою якістю людського мислення… фантазію. Так само і Дон Кіхот, котрий
дивовижно не бачив і не розумів того, що бачили і розуміли всі, осягнув натомість щось не-
змірно більше, важливіше і триваліше, що хвилюватиме і надихатиме людство довіку.
(40—42) А заразом усе це і дало право Достоєвському сказати: «Якби скінчилася земля, і спитали б
там десь людей: «Чи ви зрозуміли ваше життя на землі і який про нього зробили висно-
вок?» — то людина могла б мовчки подати «Дон Кіхота».
За І. Дзюбою
508 слів

Більший за самого себе
(1—7) Немає речей менш знаних, ніж речі загальновідомі. Шедеври світової літератури дістали при-
вілей бути в усіх на вустах, навіть не доходячи до серця. Кому не відомо, що таке «Дон Кіхот»
і хто такий завзятий гідальго Дон Кіхот Ламанчський? Перший-ліпший школяр достеменно
з’ясує, що великий Сервантес створив нищівну пародію на відірвані від життя рицарські
романи, а в Рицареві Сумного Образу висміяв людину, яка втратила чуття реальності і силку-
ється повернути назад колесо історії. Відтак вона заслуговує чималої зневаги, і випадають їй
гулі й синці, а зовсім не пироги й млинці.
(8—10) Мовляли, що Дон Кіхот пізно народився, втрапив не в свою добу. Однак в усі часи не під-
упадала мудрість: «Нема дурних», а тому в усі часи Дон Кіхоти й були Дон Кіхотами. І що
цікаво: чим мізерніший траплявся читач, тим сердечніше він потішався над Дон Кіхотом.
(11) А Байрон чомусь не сміявся: «З усіх повістей це найпечальніша…»
(12—13) А Гайне з дитинства плакав, коли читав, як переміг Дон Кіхота мерзенний цирульник, і в зрі-
лому віці «на фатальних роздоріжжях» свого життя прикликав образ «худорлявого рицаря».
(14) Ідея Дон Кіхота не належить добі Сервантеса, вона загальнолюдська, вічна ідея.
(15—18) Так чи інакше, Дон Кіхот продовжувався у незліченних «диваках», у химерниках та «ідіотах»
усіх літератур світу. Більше того, Дон Кіхот продовжується в усе нових і нових поколіннях,
які до нього звертаються. І тому сказане про Дон Кіхота Байроном або Достоєвським, Гайне
або Ейнштейном сьогодні для нас є не менш важливим, ніж сказане Сервантесом.
(19—23) Хіба не Дон Кіхотами були ті незліченні в світовій історії, котрі ставили свою честь і сла-
ву своєї землі вище за добробут і саме життя? Дон Кіхотовим сучасникам його чуття честі
і слави здавалися смішними, але ж були на шляхах людства епохи, коли честь і слава подвига-
ли людей на неймовірні звершення, на необжиті висоти благородства. «Шукаючи собі честі,
а князеві слави…»
(24—26) Недарма Тарас Шевченко, що так гостро відчував і переймався козацькою славою — не
останньою серед слав людської історії, — вбачав трагедію в тому, що нащадки козаків за-
були, що воно таке слава, самопожертва.
(27—33) Відомо, що Дон Кіхот був улюбленою книгою Ейнштейна протягом усього його життя, що
друзі вважали його Дон Кіхотом і він сам собі в цьому зізнавався… Ключем для розумін-
ня цієї, на перший погляд, парадоксальної спорідненості можуть бути Ейнштейнові слова:
«Моральні якості видатної людини мають більше значення, ніж суто інтелектуальні досяг-
нення». Моральні цінності — це було найголовніше для Ейнштейна, поза ними все втрачало
свій сенс і свою привабливість, поза ними життя не мало радості. А то вже і є донкіхотство.
І скільки зворушливих прикладів такого донкіхотства явило Ейнштейнове життя!
(34—39) Однак спорідненість Ейнштейна із Дон Кіхотом не вичерпується етичним максималізмом,
адже і науковими відкриттями Ейнштейн зобов’язаний своєму… донкіхотству! Саме в єди-
ній теорії поля колеги вбачали ознаку його донкіхотства. Не випадково Ейнштейн вважав
найбільш науковою якістю людського мислення… фантазію. Так само і Дон Кіхот, котрий
дивовижно не бачив і не розумів того, що бачили і розуміли всі, осягнув натомість щось не-
змірно більше, важливіше і триваліше, що хвилюватиме і надихатиме людство довіку.
(40—42) А заразом усе це і дало право Достоєвському сказати: «Якби скінчилася земля, і спитали б
там десь людей: «Чи ви зрозуміли ваше життя на землі і який про нього зробили висно-
вок?» — то людина могла б мовчки подати «Дон Кіхота».
За І. Дзюбою
508 слів

Більший за самого себе
(1—7) Немає речей менш знаних, ніж речі загальновідомі. Шедеври світової літератури дістали при-
вілей бути в усіх на вустах, навіть не доходячи до серця. Кому не відомо, що таке «Дон Кіхот»
і хто такий завзятий гідальго Дон Кіхот Ламанчський? Перший-ліпший школяр достеменно
з’ясує, що великий Сервантес створив нищівну пародію на відірвані від життя рицарські
романи, а в Рицареві Сумного Образу висміяв людину, яка втратила чуття реальності і силку-
ється повернути назад колесо історії. Відтак вона заслуговує чималої зневаги, і випадають їй
гулі й синці, а зовсім не пироги й млинці.
(8—10) Мовляли, що Дон Кіхот пізно народився, втрапив не в свою добу. Однак в усі часи не під-
упадала мудрість: «Нема дурних», а тому в усі часи Дон Кіхоти й були Дон Кіхотами. І що
цікаво: чим мізерніший траплявся читач, тим сердечніше він потішався над Дон Кіхотом.
(11) А Байрон чомусь не сміявся: «З усіх повістей це найпечальніша…»
(12—13) А Гайне з дитинства плакав, коли читав, як переміг Дон Кіхота мерзенний цирульник, і в зрі-
лому віці «на фатальних роздоріжжях» свого життя прикликав образ «худорлявого рицаря».
(14) Ідея Дон Кіхота не належить добі Сервантеса, вона загальнолюдська, вічна ідея.
(15—18) Так чи інакше, Дон Кіхот продовжувався у незліченних «диваках», у химерниках та «ідіотах»
усіх літератур світу. Більше того, Дон Кіхот продовжується в усе нових і нових поколіннях,
які до нього звертаються. І тому сказане про Дон Кіхота Байроном або Достоєвським, Гайне
або Ейнштейном сьогодні для нас є не менш важливим, ніж сказане Сервантесом.
(19—23) Хіба не Дон Кіхотами були ті незліченні в світовій історії, котрі ставили свою честь і сла-
ву своєї землі вище за добробут і саме життя? Дон Кіхотовим сучасникам його чуття честі
і слави здавалися смішними, але ж були на шляхах людства епохи, коли честь і слава подвига-
ли людей на неймовірні звершення, на необжиті висоти благородства. «Шукаючи собі честі,
а князеві слави…»
(24—26) Недарма Тарас Шевченко, що так гостро відчував і переймався козацькою славою — не
останньою серед слав людської історії, — вбачав трагедію в тому, що нащадки козаків за-
були, що воно таке слава, самопожертва.
(27—33) Відомо, що Дон Кіхот був улюбленою книгою Ейнштейна протягом усього його життя, що
друзі вважали його Дон Кіхотом і він сам собі в цьому зізнавався… Ключем для розумін-
ня цієї, на перший погляд, парадоксальної спорідненості можуть бути Ейнштейнові слова:
«Моральні якості видатної людини мають більше значення, ніж суто інтелектуальні досяг-
нення». Моральні цінності — це було найголовніше для Ейнштейна, поза ними все втрачало
свій сенс і свою привабливість, поза ними життя не мало радості. А то вже і є донкіхотство.
І скільки зворушливих прикладів такого донкіхотства явило Ейнштейнове життя!
(34—39) Однак спорідненість Ейнштейна із Дон Кіхотом не вичерпується етичним максималізмом,
адже і науковими відкриттями Ейнштейн зобов’язаний своєму… донкіхотству! Саме в єди-
ній теорії поля колеги вбачали ознаку його донкіхотства. Не випадково Ейнштейн вважав
найбільш науковою якістю людського мислення… фантазію. Так само і Дон Кіхот, котрий
дивовижно не бачив і не розумів того, що бачили і розуміли всі, осягнув натомість щось не-
змірно більше, важливіше і триваліше, що хвилюватиме і надихатиме людство довіку.
(40—42) А заразом усе це і дало право Достоєвському сказати: «Якби скінчилася земля, і спитали б
там десь людей: «Чи ви зрозуміли ваше життя на землі і який про нього зробили висно-
вок?» — то людина могла б мовчки подати «Дон Кіхота».
За І. Дзюбою
508 слів

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.